Для всіх українців наближається знаменна дата — День Хрещення Руси-України. Цей день у 2016 році може або зміцнити єдність українців, або стати причиною нового розколу. Наше спільне завдання — не допустити провокацій та перетворення православ‘я в Україні в інструмент війни.

Коли Церква – це інструмент війни

Україна третій рік воює. Стікає кров’ю. Втрачає своїх кращих синів і дочок. У таких умовах одним з головних завдань духовних інституцій є збереження життя людини. Тому молитва за мир була б гідним вкладом у становлення миру. Разом з тим, ми бачимо дії ієрархії УПЦ МП, не говорячи вже про їх керівництво у Московській патріархії, які явно суперечать ідеї збереження чи хоча б поваги до людського життя.

З перших днів російської агресії проти України, Московська патріархія та її представництво в Україні – УПЦ МП, заявили про невизнання війни. Згідно із позицією політичного керівництва Російської Федерації, війну в Україні ці клірики називають не інакше, як «громадянським конфліктом» («междоусобной бранню»), а молитися «за мир» пропонують лише російською мовою, жодного разу не згадавши слово «Україна».

Всі ми пам’ятаємо численні випадки, коли саме священнослужителі УПЦ МП відмовлялися відправляти службу за загиблими українськими воїнами. Ми також пам’ятаємо, як глава УПЦ МП митрополит Онуфрій демонстративно відмовився вшанувати українських героїв під час урочистого засідання Верховної Ради 8 травня 2015 року.

Це саме ті ознаки, які вказують на просту річ – Російська ПЦ та теперішня ієрархія УПЦ МП давно перетворили свою Церкву в інструмент ідеологічної війни. Публічна діяльність цієї структури будується на нетерпимості до інших Церков та конфесій.

Де закінчується духовність

Духовність закінчується там, де починається політика, особливо, якщо вона здійснюється в інтересах держави-агресора. Досі ми не бачили від представників УПЦ МП закликів до виведення російських військ. Були тільки заклики до української сторони скласти зброю.

Духовність закінчується там, де з’являються георгієвські стрічки, прапори Російської імперії, портрети російських царів, котрі гнобили Україну. Саме з цими символами в Україну методично просували ідею «русского міра». З цими стрічками вбивали і катували українців. При цьому особливо жорстоких знущань зазнавали клірики протестантських течій, УКГЦ, Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Дії нових послідовників «русского міра» під ковпаком російських спецслужб – це не духовність, а спецоперація проти України. Ознак такої спецоперації багато – від зовнішніх символів до участі конкретних осіб, помічених у провокаціях раніше.

Духовність закінчується там, де простих віруючих свідомо підставляють під загрозу, провокуючи конфлікт. Українці мирна нація. Але ми бачимо несприйняття народом «хресної ходи», бо люди добре розуміють, що за нею можуть прийти вибухи, вбивства і руйнування, як це вже відбулося на Донбасі. Якщо б справді йшлося про духовність, то керманичі ходи, задля збереження життя і здоров’я людей, зупинили б цей захід. Але, очевидно, є зовсім інша мета.

Зрештою, в Україні не було необхідності проведення спеціальних розпіарених заходів саме зараз. Вірянам ніхто і ніколи не забороняв молитися у храмах. Вільно збиратися. Проте зараз маємо справу з іншим — спробою свідомої провокації задля гарної «картинки у ЗМІ», задля ропалювання конфлікту серед українців. Адже в умовах війни такі масштабні у часі і просторі заходи перестають бути внутрішньою справою лише однієї Церкви.

Рішення поліції зупинити ходу задля безпеки суспільства є правильним. Адже нічого не може бути ціннішим за людське життя. Очевидно, що сьогодні потрібно зробити все, щоб таке рішення не стало інструментом у руках розпалювачів «війни інформаційної».

Як поводитися українцям

Українцям треба бути пильними. Варто розуміти, що саме мирний перебіг ходи, демонстрація відсутності підтримки цього заходу з боку людей і є найгіршим сценарієм для режисерів цієї події. Попри емоції нам треба бути стриманими, але пильними. Українці мають всіляко допомагати поліції упереджувати провокації.

Ми повинні вдатися до ненасильницького спротиву того, що нам нав’язують. Кожен із нас може вийти у день Хрещення Руси-України (відзначається 28 липня, у день св. князя Володимира) з прапором Української держави, кольори якого були присутні серед штандартів Володимира Великого. Кожен з нас вільний обирати ту Церкву, яка йому ближча до душі. Тож сьогодні якраз той момент, коли можна оцінити дії окремих керівників Церков і обрати тих, хто працює задля духовності, хто працює для єдності, хто працює для людяності. Багато українців, включаючи духовенство, вже зробили це, коли покинули структуру, що часто працює як проти духовності, так і проти України.