У День пам’яті жертв голодоморів чернігівська громада разом з усією Україною схилила голови в глибокій скорботі за невинно загиблими співвітчизниками під час загальноукраїнської хвилини мовчання.
   Страшну правду про Голодомор відкривають для себе не лише українці. Наразі парламенти чотирнадцяти держав визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. На пострадянському просторі такі рішення ухвалили законодавці Грузії, Естонії, Литви та Латвії. Так само однозначно висловилися Польща й Угорщина, Канада та США. Заяви про геноцид українців підтримали парламентарі Австралії, Еквадору, Колумбії, Мексики, Перу та Парагваю. Законодавці Аргентини, Бразилії, Словаччини, Чехії та Чилі засудили злочин, але так і не спромоглися назвати його геноцидом.
   28 листопада, вшанувати пам'ять тих, хто загинув голодною смертю, до П’ятницької церкви прийшли перший заступник голови обласної державної адміністрації Леонід Сахневич, голова обласної ради Ігор Вдовенко, новообраний Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко, начальник УДМС України в Чернігівській області Ксенія Лук’янець, представники органів виконавчої влади, керівники установ та організацій, історики, громадські активісти.
   На мітингу-реквієму звертаючись до присутніх Леонід Саневич зазначив: «Втрати України від голодоморів були неосяжно трагічними. Адже лише у 32-му—33-му роках загинуло понад 4 мільйона жителів країни. На Чернігівщині науковці встановили та внесли до Національної книги пам’яті жертв голодомору імена майже 37-ми тисяч людей, які померли голодною смертю. Та країна вистояла проти тоталітаризму. І сьогодні українці доводять, що здатні обирати життєві орієнтири, в основі яких – толерантність, мирне співіснування з іншими країнами, і водночас незламна позиція щодо захисту суверенітету своєї держави».
    Голова обласної ради Ігор Вдовенко наголосив про величезну трагедію українських міст і сіл. Він зазначив, що комуністичний терор, який у минулому столітті прагнув позбавити українців національної гідності, проявляє себе і сьогодні в загарбницькій позиції Росії щодо України. Тож потрібно знати правду, щоб бути свідомими, патріотично налаштованими громадянами своєї країни.
   Новообраний Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко також акцентував увагу на загрозах з боку Російської Федерації, в основі яких – історично сформоване бажання північного сусіда викорінити з української свідомості почуття незалежності та силу духу. На його переконання – попри все, українці здатні здолати будь-яку агресію, будь-які посягання на її суверенність.
   Почесний голова обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, радник голови облдержадміністрації з питань декомунізації Василь Чепурний зазначив, що українцям потрібно якнайшвидше позбавлятися від впливу наслідків тоталітарного режиму на свідомість. Він висловив впевненість, що процес декомунізації, який триває в країні, дозволить відмовитися від комуністичних символів минулого, за якими поневолення нашої країни, та стане підтвердженням незламності духу українців сьогодні.
   Опісля мітингу заупокійну літію за загиблими від голодоморів відправив секретар Чернігівської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату протоієрей Роман.
   Після встановлення лампадок на майданчику біля П’ятницької церкви учасники мітингу-реквієму Хресною ходою вирушили до Катерининського храму.
Цього ж дня в Чернігівському обласному філармонійному центрі фестивалів та концертних програм відбувся концерт-реквієм академічного камерного хору імені Дмитра Бортнянського та капели бандуристів імені Остапа Вересая.
     Варто зазначити, що сьогодні ще є очевидці того страшного лиха, ще живі люди, котрі пам’ятають голодомор і можуть розповісти про нього. Ще є шанс засвоїти урок історії не за підручниками, а зі слів живих свідків. І хоча з кожним днем події голодомору віддаляються в часі, втім, вони не втрачають свого скорботного і трагічного значення.
     І ми - сучасні українці, маємо пам’ятати про ту страшну трагедію та мільйони невинних жертв. Тому вшанування загиблих – це той мінімум, який потрібно донести насамперед прийдешнім поколінням, які мають знати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.