Шановна пані Прем’єр-міністре Фредеріксен!

Шановний міністре Бедсков!

Шановні присутні, шановні учасники й учасниці конференції!

Вдячний за організацію такого важливого заходу, необхідного безпосередньо зараз – і не лише Україні.

Для початку я хотів би нагадати вам один епізод нашої з вами спільної історії. Це сталося у Швеції. Приблизно 700 кілометрів від Копенгагена, трохи більш як година літаком. Одного дня на атомній станції «Форсмарк» прилади контролю показали наявність радіаційного забруднення. Тоді все швидко перевірили і витоків радіації на «Форсмарку» не знайшли.

Однак з інших майданчиків у Швеції, а також із Фінляндії почали надходити повідомлення, що й там фіксується підвищений рівень радіації. Почалося занепокоєння і в Данії – теж зафіксували підвищення рівня радіоактивних речовин.

Стало зрозуміло, що відбулася надзвичайна ситуація, але тоді ще не знали, де саме. Проаналізували характер забруднення, напрямок і швидкість вітру і з’ясували, що десь на території від Мінська до Чорного моря сталася катастрофа.

Це був квітень 1986 року. Минула доба після вибуху атомного реактора в Чорнобилі. Радянська влада тоді мовчала про те, що сталося. І намагалася применшити масштаб катастрофи. Однак приховати її було неможливо – вже був розголос у Європі, вже були докази забруднення, вже почалася дискусія про те, чим це загрожує всім людям...