Кореспондент газети «Міграція» взяв інтерв’ю у активістки української громади Румунії Світлани Скорик, яка веде у «Фейсбуці» популярну серед наших співвітчизників сторінку «Українці в Румунії». Ця держава хоча і межує з Україною, але на загал ще недостатньо відома пересічним громадянам нашої країни.
        – Пані Світлано, розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Які причини спонукали вас переїхати з України до Румунії? Чи не шкодуєте ви про свій вибір?
         – Я є засновником туристичної фірми UKRROM, яка спеціалізується на поїздках в Румунію. Перший раз приїхала до цієї країни у 2000 році. Румунія мені одразу сподобалась, а згодом наша фірма вирішила зайнятися просуванням румунського туристичного продукту в Україні. З часом виникла необхідність створення власної, так званої приймаючої сторони, і ми відкрили свій офіс в Румунії. Це й спонукало мене переїхати жити за кордон. Для ведення бізнесу в Румунії необхідно мати дозвіл на проживання і право на роботу. Ця клопітна процедура вимагає витратити певну кількість часу і грошей. Не знаю чи зважилася б я на це зараз...
          Про свій вибір не шкодую. Отримавши дозвіл на постійне проживання в Румунії (його можна одержати через 5 років тимчасового мешкання), я маю усі ті ж права, якими користуються румунські громадяни: наприклад, можу подорожувати до будь-якої країни Європейського Союзу без візи.
         – Чи не важко вам було адоптуватися на новому місці, вивчити румунську мову?
         – Важко було знайти словник, бо наразі румунська не є достатньо популярною в світі. Насилу розшукала розмовник і з ним почала вивчати мову. Спочатку спілкувалась англійською, але кожен день вивчала хоча б по одному румунському слову. Попервах мені не дуже подобалась ця мова,  я не була впевнена, що зможу вимовити нею хоча б одне речення. Згодом здала екзамен з румунської на 9 (максимальна відмітка 10). Викладачка зізналася, що не може поставити 10, бо ніхто не повірить у такий рівень моїх знань, оскільки деякі румуни і на 3 не знають своєї мови.  
         Через мій акцент румуни помилково вважають, що я з Молдови і дуже дивуються, дізнавшись, що з України.
         Загалом люди в Румунії доброзичливі, тому адоптуватися не було проблемою. Особисто я змінилася, перебуваючи в Румунії: стала більш толерантною, спокійною, менш метушливою. У цій країні не метушаться: тут люблять себе, працюють для того, щоб добре жити, а не навпаки. Полюбляють збиратися великими компаніями на вихідних, гучно відзначають весілля, іменини, хрестини і т. д.
         – Чи спілкуєтеся ви з емігрантами з України? З якими проблемами вони найчастіше стикаються і як їх вирішують?
         – В Румунії дуже мало емігрантів з України. Особисто я знаю тільки декілька осіб. Ця країна не є привабливою для імміграції. Самі румуни масово емігрують в більш розвинені європейські країни. Хоча українці, яких я знаю, задоволені своїм рішенням.
          Румунія — дуже красива країна. Тут доволі різноманітний ландшафт: є гори Карпати, які тягнуться з півночі країни на південь, чорноморське узбережжя, дельта Дунаю. У Румунії також є все для того щоб бути багатою і процвітаючою державою: нафта, газ, золотоносні копальні та ін. Проте також існують і негативні чинники, наприклад корупція, з якою зараз активно бореться румунське суспільство.
         – Чи сприяє Румунська держава розвиткові мов та культур національних меншин, зокрема української?
         – Так, держава фінансує українські організації. Приміром існує Союз Українців Румунії (СУР), який отримує кошти з державного бюджету. Інша справа, як СУР їх використовує. Через пасивну позицію керівництва Союзу, а також небажання румунської сторони вживати конкретних заходів щодо популяризації та заохочення представників української національної меншини до здобуття освіти рідною мовою, українське шкільництво в Румунії продовжує перебувати у стані стагнації та занепаду.
           Якось я запропонувала організувати безкоштовні курси української мови. Мені потрібно було лише приміщення, але ця ідея нікого не зацікавила. Також ми, румунські українці, намагаємося організувати волонтерську допомогу Україні — країні яку ми любимо і за яку болить серце. Проте коли ми звернулися до СУРу з проханням надати транспорт і приміщення для складування речей, нам відмовили в цьому, що дуже прикро.
        – Чи не остерігаються пересічні румуни напливу емігрантів після вступу країни до ЄС?
        – Ні навпаки: зараз в Румунії спостерігається гостра нестача робочих рук у зв’язку з великим відтоком місцевого населення в більш розвинені країни Євросоюзу.