Сім’я переселенців стала рідною для дніпропетровських сиріт

main

31.08.2015

Сім’я переселенців стала рідною для дніпропетровських сиріт

Вивозити з-під бомбувань довелося і рідних, і прийомних дітей.

У великому двоповерховому світлому будинку на одній з вулиць Нікополя гамірно і весело. Просторі кімнати ще не повністю обставлені меблями, але їх мешканці не вважають це проблемою. Головне, що вони всі разом, є дах над головою і немає війни.

Сім’я Світлани та Максима Юзваків з Брянки Луганської області оселилася на Дніпропетровщині напередодні 2015 року. Будинок спочатку призначався іншій родині, а вийшло так, що пощастило саме їм.

До Нікополя 29-річна Світлана з 34-річним Максимом, з трьома своїми і двома прийомними дітьми, жили в Калуші на Івано-Франківщині. Місцева родина розмістила оголошення в соцмережах, що прихистить біженців з Луганська.

«Ми подзвонили, сказали, що у нас дітвори багато, можуть і хату рознести, але почули, що нас чекають», – посміхається Максим.

Пара прийняла рішення терміново їхати з Луганщини наприкінці минулого літа: щоденні обстріли та бомбардування лякали дітей.

«Це було в самий розпал війни, – згадує Максим. – Буквально в липні 2014-го, закінчивши навчання на курсах для прийомних батьків, ми забрали до себе братів: 4-річного Артема і 5-річного Данила. Хлопчаки були з Луганського інтернату, але на той момент знаходилися в санаторії в Алчевську. Взявши їх і своїх трьох, в серпні ми покинули Брянку.

Світлана та Максим планують усиновити ще одну дитину. Спочатку Юзваки хотіли взяти і старшу сестру прийомних дітей – 15-річну Олю, яка після смерті мами виростала з ними в інтернаті. Але «паперові» питання не давали можливості зробити це відразу. Вже коли сім’я жила в Калуші, подзвонили із соціальної служби Луганська і сказали, що дівчинку можна забрати.

«А куди забирати? – зтхає голова сімейства. – Сім’я, яка надала нам притулок виявилася привітною і доброю, але от місця в будинку було замало. Тому ми і взялися шукати щось інше. І вийшли на Нікополь».

Олю Максиму вдалося вивезти лише в січні 2015-го, а трохи пізніше в сім’ї з’явилися ще двоє хлопчаків – 11-річний Денис і його брат-погодок Олег, які виховувалися в Дніпропетровському інтернаті.

У Дніпропетровській соцслужбі подружжю дали на ознайомлення анкети хлопців, які потребують батьків. Молодих батьків попереджали, що характер у пацанів непростий, вже дуже активні, але чимось брати запали їм у душу.

Тепер в дружному сімействі Юзваків не розбереш, хто тут ріс з самого народження, а хто «приєднався» пізніше. Рідні діти подружжя визнали прийомних братів і сестру своїми.

«Старша Оля допомагає на кухні, – розповідає про обов’язки дітей Максим. – Коли справа стосується прибирання, то молодші збирають іграшки, а старші – протирають підлогу.

У побутовому плані сім’ї, звичайно ж, нелегко. Світлані, щоб нагодувати всю сімейку, доводиться варити на обід 10-літрову каструлю борщу.

Максим на невеликій ділянці біля будинку поставив теплицю: свої овочі – хороша підмога. Завели перепелів, бо дітям корисно пити перепелині яйця, та й виходить в два рази дешевше, ніж у магазині. У Брянці Максим встановлював супутникові антени і кондиціонери, а на новому місці поки займається домашнім господарством. Світлана працювала перукарем, а зараз займається дітьми.

У планах у Юзваків – стати батьками для ще для одної дитини. Цього вимагають і зобов’язання, дані ними при відкритті дитячого будинку сімейного типу, але ще більше – їх спільне бажання: подарувати сім’ю тому, хто її не мав.

kp.ua