– 2017 рік лише розпочався, але вже не бракує різних похмурих прогнозів. Чого, на вашу думку, українцям слід очікувати, перш за все в політичній та соціально-економічній сферах?

– Наскільки 2017 рік буде складніший чи легший порівняно з попередніми роками – сказали важко. Тенденції, які простежуються в нинішній політиці свідчать, що нинішня влада стрімко втрачає популярність. Тобто вже йдеться навіть не про популярність, а про залишки якогось рейтингу та підтримки. З одного боку – це наслідок невиконання тих завдань, які ставила Революція Гідності, з іншого боку – відверто знущальна соціально-економічна політика і відсутність будь-яких дій, спрямованих проти відвертої п’ятої колони, з якою нинішня влада не бореться, а домовляється, створюючи цим ґрунт для повномасштабного промосковського реваншу в Україні. 

Цей рік розпочався з доволі неочікуваних заяв олігархів, які «під різним соусом» почали закликати до фактичної капітуляції України, до колабораціонізму з окупантами. І мені здається, що в 2017 році буде спроба це проштовхнути. Чи піддасться Україна? Я впевнений, що  ні. Але це не значить, що треба сидіти склавши руки. Принаймні для патріотичного політикуму 2017 рік буде роком протистояння спробам здійснити в Україні московський реванш. 

– На початку нинішнього року в Україні відзначали чергову річницю дня народження Степана Бандери. Мабуть якщо скласти рейтинг історичних постатей, яких найбільше ненавидять вороги української державності (як зовнішні, так і внутрішні), то Бандера займе в ньому почесне перше місце. Чому саме до нього прикуто стільки уваги?

– Бандера – це постать, яка уособлює безкомпромісну боротьбу українців з усіма агресорами, які приходили на нашу землю. Тих, хто боровся за волю України вороги називали різними іменами. Спочатку це були мазепинці, згодом петлюрівці, а потім – бандерівці. Ворог вважав ці назви образливими, а ми – почесними. Це значить, що вони робили усе правильно. Що стосується Бандери, то він усе своє життя присвятив боротьбі за незалежність України проти всіх її окупантів. За свої переконання відбував покарання у польській тюрмі, потім у німецькому концтаборі, а загинув від рук московського агента. Тобто ті, хто в ХХ ст. проводив політику окупації України так чи інакше ненавидять Бандеру. І зрозуміло, що зараз це в першу чергу Москва, яка стверджує, що українців, як народу, нації не існує. Але народ починає розуміти, що треба об’єднуватися навколо справжніх героїв – борців за нашу державність. 

– У 2010 році ви організовували вуличні пікети, спрямовані проти незаконної міграції, причому ці акції увійшли до новітньої історії України як одні з наймасштабніших. У чому полягає небезпека нелегальної міграції для нашої країни?

– Тема нелегальної міграції не стосується лише України, це явище, яке має всесвітній масштаб. І ми бачимо, що нелегальна міграція призводить до глобальних проблем. Тому зараз у Європі чимало політичних сил та політиків почали говорити про необхідність більш зваженої, більш контрольованої та більш системної політики в галузі міграції. І безумовно, що це стосується і нашої країни. Звичайно ми маємо інший комплекс проблем, порівняно з  Європою чи США. Зрозуміло, що Україна не може похвалитися розвиненою економікою, високим рівнем життя чи системи соціального забезпечення. А саме ці фактори першочергові, бо міграція перш за все має економічне підґрунтя. Проте Україна все одно має безпосереднє відношення до проблеми міграції, бо вона транзитна країна і через її територію проходять потоки мігрантів. Якщо говорити відверто, то ЄС зацікавлений, щоб Україна перетворилася на такий собі відстійник, в якому б зупиняли і залишали тих, хто прагне потрапити у ЄС. Або щоб вона приймала депортованих з ЄС, якщо вони потрапили туди з території України, навіть якщо вони не є її громадянами. 

Безперечно треба брати до уваги те, що ми маємо багато нелегальних мігрантів на нашій території. І взагалі нам треба вирішувати цю проблему комплексно. Багато наших громадян, які вміють та бажають працювати через погану соціально-економічну ситуацію в державі вимушені виїжджати за кордон в пошуках кращої долі. І в той же час на їхнє місце починають приїжджати люди з інших країн та зовсім інших культур і відбуваються процеси не в наших інтересах. Ми хочемо бачити Україну стабільною, процвітаючою, населення якої не матиме потреби кудись виїжджати, а навпаки буде сюди повертатися. І ми зробимо все можливе для цього. 

– Як відомо, на Заході та Сході Європейського Союзу по-різному оцінюють навалу нелегальних мігрантів з Африки та Азії та пропонують різні шляхи вирішення цієї проблеми. У чому, на вашу думку, полягають розбіжності з цього питання?

– Давайте повернемося у недавнє минуле. Практично всі держави: Велика Британія, Франція, Нідерланди, Бельгія, навіть Німеччина мали свої колонії. І керуючись постімперськими комплексами вони дозволили мешканцям своїх колишніх колоній поселятися на території колишніх метрополій. І звичайно, що ця ситуація докорінно відрізняється від того, що є в Східній Європі. 

Крім цього, є ще соціально-економічний фактор, оскільки існує величезна різниця між економічним рівнем та соціальним забезпеченням в Західній та Східній Європі. Зрозуміло, що мігрантів приваблюють багаті країни. 

Якщо порівнювати Західну Європу зі Східною, то остання більш схильна до консервативних цінностей. Мені здається, що це дуже важливий фактор. Але на Заході також відбуваються зміни. Там починається серйозний перегляд політики відкритих дверей. Тепер кожна держава перш за все намагається формувати і відстоювати власні інтереси, і українці повинні брати приклад з таких країн.    

– Останні роки в наших ЗМІ наполегливо просувається думка, що справжня європейськість неможлива без мультиетнічності. Чи так це? 

– Насправді це питання дуже заідеологізоване, хоча нинішня Європа, безумовно, є явищем багатонаціональним та багатоетнічним. Проте справа тут зовсім в іншому: багатонаціональність та багатоетнічність не передбачає обов’язковою умовою для європейських країн відмову від свої традиційних цінностей та змішування усіх мов та культур. Необхідне збереження кожної національної ідентичності та різноманітності, а не уніфікація. Сучасний підхід – це Європа націй, яка збудована на принципах національної державності. 

Нинішня політична криза в ЄС полягає в тому, що брюссельські чиновники не можуть нічого вдіяти із суверенітетом національних держав. Про це свідчать перипетії навколо прийняття європейської конституції. Зараз багато хто в ЄС не хоче, щоб виникали та посилювалися наднаціональні органи, щоб національні держави делегували цьому органу свій національний суверенітет.

Усі наднаціональні союзи дуже і дуже крихкі, а саме наднаціональна держава – це той стабільний оплот, на якому тримається сучасна цивілізація. Тобто незважаючи на розмови про мультикультуралізм, національні держави залишаються найбільш стабільними утвореннями сучасного світу, є тими одиницями, з яких складається світова політика. Тому у сьогоднішній Європі кожна країна прагне захистити свою самобутність. 

– Як відомо, ніхто із членів ВО «Свобода», які були представлені серед минулого та нинішнього скликання Верховної Ради, так і не став ані великим бізнесменом, ані визначним корупціонером. Чому свободівці, порівняно з іншими народними обранцями, приділяють так мало уваги поліпшенню власного добробуту?

– Тут відповідь проста: ВО «Свобода» є єдиною ідеологічною політичною силою. Комусь вона може подобатися, комусь не подобатися, хтось може сприймати нашу позицію, а хтось не сприймати. Зрештою це нормально і ми завжди готові до дискусії, але у нас є ідеологія, яку ми не змінюємо від виборів до виборів. Проте це не значить, що наша ідеологія стоїть на одному місці та не розвивається. Ми розвиваємося, але у нас є наші принципи, від яких ми не відступаємо. 

Якщо говорити про сьогоднішню політику, то в Україні майже немає ідеологічних партій. Партія має ідеологію, якщо є люди, які навколо неї об’єдналися, а не стоять на мітингах за гроші. Це впливає на те, як формуються виборчі списки, як народні обранці потім відповідають за свою діяльність. І тому чим більше в нашій політиці буде ідеологічних партій, а не олігархічних фейків, тим краще.

– Чи потрібні дострокові вибори нинішнього складу Верховної Ради?

– Якщо ми подивимося на нинішній склад Верховної Ради, то побачимо, що без підтримки колишніх регіоналі не проходить жоден законопроект. Це ганебна ситуація, бо на початку ті партії, які декларували свою демократичність, мали в парламенті безумовну більшість. Цей парламент себе політично вичерпує. Рівень довіри до нього скотився практично до нуля. Головне завдання, щоб наступні вибори привели до перемоги проукраїнських партій та патріотичних сил, які здатні реалізувати ті завдання, що ставилися під час Революції Гідності.

– Які політичні сили мають шанс потрапити до наступної каденції ВРУ і чому?

– Я переконаний, що фракція ВО «Свобода» буде представлена у наступній Верховній Раді. Але перед цим нинішньому складу парламенту необхідно змінити закон про вибори і зробити вибори за пропорційною системою та з відкритими списками. Я впевнений, що в цьому разі можна буде говорити про якісні зміні у Верховній Раді.

Інтерв’ю провів Р. Кухаренко, власкор,

газети «Міграція»