Срібна земля — так поетично називають українське Закарпаття, смугу українських етнічних земель на схід від Карпатських гір. У складі Австро-Угорської імперії це був найвідсталіший куточок. Проте українська революція, створення Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки розбудили приспані національні сили на Закарпатті.
    21 січня 1919 року на Народних Зборах у Хусті, де зібралося понад 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР, внаслідок агресії більшовицької Росії, не дозволили здійснитися надіям закарпатських українців на возз’єднання в єдиній Українській державі.
    З кінцем Першої світової війни, згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 року, Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь з власним парламентом (Сойм), до компетенції якого входили питання освіти, мови, релігії, місцеве самоуправління. Але влада все ж належала губернатору, якого призначала Прага. Чехословацький уряд не поспішав виконувати взяті на себе зобов’язання стосовно автономії Закарпаття.
    Поступово під впливом процесу українізації в УРСР та діяльності Організації Українських Націоналістів (ОУН) закарпатське громадське політичне життя активізувалося. На той час у Чехословаччині, з одного боку, були створені непогані умови для закарпатських українців, які мали можливість розбудовувати національні культурно-освітні й економічні установи, шкільництво, готувати місцеві кадри.
    Однак, з іншого боку, чеська влада загалом схилялася до русофільства і, підтримуючи місцеве москвофільство, фактично розділила закарпатців на українців і русинів. Така політика не могла не викликати хвилю обурення громадських організацій Закарпаття. У цей час значну роль починає відігравати громадський та політичний діяч Августин Волошин. Він стає одним із найвпливовіших та найпопулярніших діячів Закарпаття першої половини XX століття.
    Августин Волошин народився у березні 1874 року в с. Келечин, на межі Закарпаття та Галичини, у родині священика Івана Волошина. Після закінчення початкової школи упродовж дев’яти років навчався в Ужгородській гімназії. У 1896 році закінчив Будапештський університет. Згодом відвідував ще й Вищу Педагогічну школу у тому ж Будапешті. У 1897 році Волошин був висвячений і почав служити капеланом в Ужгороді. Того ж року почалася його праця в Ужгородській учительській семінарії. Упродовж майже сорока років він плідно й творчо працював професором та директором цієї гімназії, викладав у ній фізику, математику, методику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, педагогічну психологію. Писав шкільні підручники і згодом став провідним ученим-педагогом Закарпаття, брав активну участь у культурно-просвітних заходах. Очолював Педагогічне товариство Підкарпатської Русі, Підкарпатський банк, був організатором Учительської громади, почесним головою Товариства «Просвіта», редагував єдину українську газету «Свобода».
     17 жовтня 1937 року в Ужгороді відбувся з’їзд християнсько-народної, соціал-демократичної, аграрної та селянської партій. Августин Волошин представляв на з’їзді Педагогічне товариство і закликав добиватися повної незалежності та «рвати кайдани». «Дотепер ми боролися за автономію Закарпаття, але тепер ми вже не хочемо автономії від чехів, бо ми хочемо самостійну і соборну Українську державу, за яку будемо боротися до останньої краплі крові!», — заявив він.
     У 1938 році, з мовчазної згоди західних держав, почався переділ Європи. Чеський уряд, аби зберегти державну цілісність, дав українцям Закарпаття право самовизначитися. Карпатська Україна стала автономним краєм з власним урядом і парламентом (Соймом). Згодом таємним голосуванням Сойм Карпатської України обрав першим президентом держави А. Волошина. Тепер він уже міг, хоч і на короткий час, застосувати свій організаторський хист, великий потенціал енергії на добро рідного краю. Закарпатці гаряче підтримали Волошина, проявивши згуртованість і одностайність. На виборах до Сойму за україноцентричні політичні сили проголосувало 86% електорату.
    Августину Волошину вдалося об’єднати людей у цей тяжкий для краю час. Усі депутати Сойму стали членами партії Українське Національне Об’єднання.
    26 жовтня 1938 року автономний уряд Карпатської України категорично заявив про свою національну ідентичність. Виступаючи в Хусті на велелюдному вічі Волошин сказав: «Ми віримо, що великий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги наклали на нас пута, знов садили нас в тюрми».
    Уряд Августина Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову Української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація. Розроблявся проект перенесення Українського вільного університету з Праги до Хуста. Значну увагу уряд приділяв питанням культури і мистецтва. Було заплановано створення власної кіностудії.
     З огляду на такий хід міжнародних подій, особливою непоступливістю в регіоні відзначалася Угорщина. Будапешт розробив детальний план мадяризації Закарпаття; український етнос прагнули переконати у приналежності до так званої угро-руської групи. Реалізація цієї програми вимагала збройної інтервенції. Угорщина провокувала воєнний конфлікт з меншим, слабшим і гірше оснащеним за себе противником, аби повалити легітимний уряд і анексувати територію. Для цього була створена диверсійна група із 600 добре озброєних бойовиків, а на території самого Закарпаття місцеві сепаратисти організували 20 загонів загальною кількістю 800 осіб.
    4 вересня 1938 року з ініціативи ОУН пройшли збори молоді Закарпаття. Для захисту державної незалежності та боротьби з угорськими терористичними формуваннями 9 листопада 1938 року в Хусті було створено регулярні збройні сили Карпатської України — Організацію Оборони «Карпатська Січ» на чолі з головним командантом Дмитром Климпушем. Велику допомогу в її створенні надала ОУН.
    1 листопада 1938 року Августин Волошин з помічниками виїхав на Віденський арбітраж, де від Карпатської України було відібрано міста Ужгород, Мукачево, Берегово та частину сіл і передано Угорщині. Новою столицею краю став Хуст, куди евакуювали державні установи і служби. В уряді залишилися лише троє А. Волошин, Ю. Ревай та Е. Бачинський. Українська народна рада видала Маніфест з програмою дій нового уряду.
    15 березня 1939 року в Хусті відбулося засідання Сойму, на якому Карпатську Україну урочисто проголосили самостійною державою. Президентом нової країни став, сповнений сил і натхненних поривів, 65-літній отець Августин Волошин.
     Проте фашистська Угорщина, яку підтримувала нацистська Німеччина, не могла змиритися з існуванням держави закарпатських українців навіть в такому урізаному вигляді.
     Регент Угорщини Міклош Горті звернувся до своєї армії: «...вперед до нашого тисячолітнього кордону, до вершин Карпат!». І 40-тисячне угорське військо вдерлася на Закарпаття. Акція із залученням такої кількості вояків явно була спланована не на просту дестабілізацію суспільно-політичного становища краю, а радше на фізичне винищення українців.
     З перших годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели криваві бої по лінії Ужгород–Мукачеве–Берегове – Севлюш. Відразу далася взнаки перевага ворога в живій силі та озброєнні. Січовики мужньо захищали свою столицю, проявляли великий героїзм. На Красному полі під Xycтом загинули сотні карпатських січовиків. 18 березня 1939 року закарпатське військо залишило Хуст. І маленька держава — Карпатська Україна, рясно злита кров’ю найкращих своїх синів, — перестала існувати.
     Велика кількість січовиків полягла і в інших місцях — зокрема на Верецькому перевалі, в урочищі «Бескид», неподалік села Верб’яж. Лише на Верецькому перевалі загинуло декілька сотень січовиків. Ця жахлива трагедія ввійшла в історичну літературу як «кривава бойня».
     Коли Закарпаття спливало кров’ю, в Москві відбувався з’їзд ВКП(б). Йосиф Сталін у своїй доповіді всіляко шельмував закарпатців за «націоналізм і сепаратизм». А 23 серпня того ж року був підписаний горезвісний пакт Молотова-Ріббентропа про поділ сфер впливу в Європі між Німеччиною і СРСР. А отже окупація Закарпаття була узаконена.
     Після встановлення окупаційного режиму усі політичні організації на Закарпатті були заборонені. Тих закарпатців, на кого падала підозра у зв’язках з ОУН репресували, а нерідко і розстрілювали. Угорські фашисти по-звірячому розправлялися із залишками січовиків, зганяли злість на населенні, виловлюючи активістів українських організацій. Задокументовано 183 тисячі репресованих, з яких 114 тисяч було вбито.
    Увесь цей час Августин Волошин перебував на еміграції в Празі. 15 травня 1945 року його заарештували агенти НКВС у Празі і вивезло до Москви. Там же 22 травня розпочалися допити, яких було вісім.
    А. Волошина звинувачували у багатьох так званих антирадянських злочинах. Але не встигли судити. Через 52 дні арешту, 11 липня 1945 року, він помер в Лефортівській тюрмі. Місця поховання його досі ніхто не знає.
    12 вересня 1991 року президент Карпатської України був реабілітований. 15 березня 2002 року Августина Волошина посмертно вдостоєно звання Героя України.
    Улітку 2008 року на Верецькому перевалі було відкрито меморіал «Усім героям, які пожертвували своїм життям за незалежність, свободу та процвітання України».
Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби закарпатських українців за встановлення української державності.
    Тим часом в Угорщині нащадки гортистів, яких історія нічому не вчить, знову мріють отримати свій шматочок України (Закарпатську область), але вже не з рук Гітлера, а іншого диктатора — Путіна…