Історична постать Івана Підкови є надзвичайно популярною серед українського народу і сьогодні.
   За переказами сучасників, Іван Підкова походить з роду молдавських господарів і, за деякими свідченнями, був братом господаря Івони, вбитого турками за спробу скинути турецьке ярмо.
   На Запорожжі Іван Підкова з’явився після 1550 року, привівши з собою на Січ цілий козацький полк – «людей правдиво отборних». Запорожці охрестили його спочатку Волошином, як такого, що прибув з Волощини, тобто з Румунії. Деякі дослідники вважають, що справжнє його прізвище було Вода.

   Підкова був високоосвіченою людиною, володів рідкісною фізичною силою, руками розгинав підкови, звідки і походить його козацьке прізвище. До наших днів дійшов єдиний портрет Підкови, розміщений в одному з польських видань XVII ст. Невідомий художник залишив під портретом підпис: «Був настільки сильним, що не тільки ламав підкови, но і талери, коли віткнув талер в дерев’яну стіну, то його треба було вирубати. Взявшись за заднєє колесо, він зупиняв воза, запряженого шістьми кіньми. Дишло ломав об коліно. Взявши зубами діжку з медом, перекидував її через голову. Взявши в руки воловий ріг, пробив ним ворота».
   Першого досвіду морських походів Іван Підкова набував у походах Самійла Кішки, пізніше водив козацькі флотилії в море самостійно.
   У 1575 році кримський хан Аділь-Гірей сплюндрував Поділля. У відповідь Іван Підкова з козацькою флотилією у 1576 році попалив передмістя татарських приморських поселень. Ще більший морський похід до кримського південного узбережжя Іван Підкова провів наступного року. Кримський хан щорічно скаржився на ці походи польському королю, а султан погрожував, що помститься козакам особисто.
   Зважаючи на потяг Івана Підкови до молдавських справ, можна з впевненістю припустити, що свої походи він спрямовував не лише до Криму, куди морські дороги вже були добре прокладені, але також до придунайських турецьких фортець. Своїми походами в Чорне море Підкова добре в’ївся в печінки турецькому султану, а на Запорожжі здобув велику і гучну славу та авторитет моряка і флотоводця великої вдачі.
   Добре орієнтуючись в тогочасній політиці й будучи талановитим організатором, Іван Підкова задумав стати господарем Молдавії та остаточно відірвати її від Оттоманської Порти. Така нагода трапилася у 1577 році після загибелі молдавського господаря Івони, коли частина молдавських бояр запросила його стати їхнім володарем. На січовій раді було схвалено рішення посприяти своєму гетьману стати молдавським господарем, і за допомогою кошового отамана Шаха в листопаді того ж року Підкова з тріумфом увійшов у Ясси, розбивши по дорозі війська наставленого Стамбулом господаря Петра Кульгавого.
Як стверджують сучасники, перемогу під Яссами проти переважаючих військ турків і Петра Кульгавого Іван Підкова отримав військовою хитрістю. Битва під Яссами може служити взірцем козацької тактичної майстерності. Воєвода поставив попереду свого війська 500 яничарів з гарматами й вогнепальною зброєю. Однак козаки, помітивши дим від запалених ґнотів, за командою впали на землю за мить перед турецьким залпом. Турки, подумавши, що козаків вбито, кинулись добивати поранених. Але «вбиті», підхопившись, одночасно вистрелили з рушниць, поклавши на місці 300 вершників. Решта кинулася врозтіч.
   Після цієї невдачі Петро Кульгавий втік до свого брата, волоського господаря, й попросив допомоги в Порти. 13 грудня 1577 року частина місцевого боярства проголосила Івана Підкову господарем (князем) Молдавії. Підкова, з ентузіазмом підтриманий населенням, здійснив ряд енергійних кроків для налагодження внутрішнього життя держави.
   Першим ділом Іван Підкова сформував новий уряд. Козаки Чапа, Бурла і Стефан стали, відповідно, маршалком, гетьманом і державним писарем, а кошовому отаману Шаху було доручено пильнувати «за всім валахським людом». Як господар Молдавії, Іван Підкова звільнив всіх арештованих і офіційно розірвав стосунки з Портою та звернувся до польського короля Баторія з проханням про протекторат. Писав Підкова і до султана, але вороги перехопили ці листи по дорозі.
   Тим часом, за наказом султана, Петро Кульгавий отримав значні підкріплення з Силістрії, Нікополя, Відіна. Коли турки й Петро підійшли до Ясс, молдавсько-козацьке військо виступило назустріч. Козацька розвідка, вислана Шахом, сповістила, що турки погнали перед військом череди худоби, «бажаючи піший люд стратувати худобою», а перед худобою турки вислали «гарцівників», що мали спровокувати противника на атаку. Натомість козаки висунули вперед стрільців з рушницями. Ті, ведучи безперервний вогонь, вистріляли «гарцівників», а потім вогнем змусили худобу повернути назад. Задум турків обернувся проти них самих. Використовуючи замішання в лавах ворогів, Підкова й Шах ударили з флангів і завдали Петрові нищівної поразки. Колишній господар ледве зміг утекти з поля бою.
   Розлючений таким зухвальством запорожців, які вже вільно ставили своїх людей керівниками держав, турецький султан Мурад III направив на Дунай 100-тисячну армію і пригрозив Польщі великою війною. Тож, не маючи іншого виходу, Баторій теж почав збирати військо проти козацького господаря Молдавії.
   У такій ситуації Іван Підкова повернувся на Запорожжя, де невдовзі підступом та зрадою польського воєводи князя Збаразького був захоплений і доставлений до Львова. За вимогою турецького султана, який спеціально для цього направив до Львова своїх послів, король Баторій все ж таки віддав наказ стратити козацького гетьмана. За це отримав подарунки – півсотні биків, коня, чотири бочки вина та дві бочки маринованих лимонів.
   16 червня 1578 року в присутності великої кількості народу і турецьких послів на Ринковій площі у Львові Іванові Підкові було відтято голову. Перед стратою в останньому слові гетьман сказав: «Мене привели на смерть, хоч в своєму житті я не звершив нічого такого, за що заслужив би подібний кінець. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв для добра і користі своєї Батьківщини, і було у мене єдине бажання – бути їй опорою і захистом...».
   У присутніх покотилися сльози, особливо у багатьох з тих воїнів, які прибули сюди, очевидно, лише заради нього. Ця подія викликала в народі велике невдоволення. Після страти люди взяли тіло Підкови, пришили до нього голову, поклали останки в зелену труну, яку він сам собі приготував, і віднесли в Успенську церкву. Очевидно, оплакуючи козацького гетьмана, багато українців Львова вперше відчули всю спорідненість з козаками, а зі слів Івана Підкови зрозуміли, кого він захищав і проти кого воював. Так трагічна історія славного гетьмана Івана Підкови знову поєднала галичан з наддніпрянцями.
   Після страти спочатку його останки поховали у львівській Успенській церкві, а згодом козаки перепопоховали Івана Підкову в одному із монастирів біля Чернечої гори у Каневі, де раніше був похований Самійло Кішка. Про це знаходимо повідомлення і у Тараса Шевченка. За свідченням його брата Варфоломія, Тарас Григорович, сидячи якось на цій горі сказав: «Оце тут могила Підкови, тут поховайте й мене…».
   Дивно, але чимало українців – навіть тих, що добре знають історію, – чомусь певні, що козаки й поляки ворогували завжди – від дня заснування Січі, але це не так. До підступного вбивства Підкови козаки й поляки здебільшого виступали на міжнародній арені як спільники. Багато польських шляхтичів ставали козацькими офіцерами, деякі з них були кошовими отаманами й навіть гетьманами. І тільки ця прикра подія стала руйнівним поштовхом до ворожнечі, а її, до того ж, підсилювали давні незгоди релігійного плану.
   Одним із перших (1578 р.) розповів світові про Підкову італієць Алессандро Гваньїні з Верони, ротмістр польського війська, комендант Вітебська, в «Описі Європейської Сарматії», виданому в Кракові латинською мовою і кілька разів перевиданому в різних країнах. Протягом тривалого часу твір Гваньїні був на Заході популярним джерелом інформації про Україну й козаків, а в ХVІІ-ХVІІІ ст. мав великий успіх і в Україні.
   Німець А. Мюллер, який служив королю Стефанові Баторію, також з симпатією описує козаків, згадує про демарші турків, які вимагали від Баторія страти Івана Підкови. «Цей Підкова, – пише Мюллер, – був видатний муж і володів незвичайною силою. Оскільки він гнув руками кінську підкову з такою ж легкістю, як розривають шматок паперу, козаки на кордоні обрали його своїм начальником, і він невтомно дошкуляв туркам».
   Страту Підкови Мюллер, з лояльності до короля, виправдовує вищими державними інтересами. Однак вона, як вказував агент тосканського герцога
Ф. Талдуччі, «накликає ганьбу на Польське королівство».
   1981 року скульптор Петро Кулик за власні кошти виготовив і встановив у Львові пам’ятник Іванові Підкові. Напис на постаменті був у дусі часу: «Іван Підкова – герой спільної боротьби російського, українського та молдавського народів проти турецьких поневолювачів. Страчений польською шляхтою у Львові 16 червня 1578 року». Слово «російського» хтось постійно замальовував фарбою. Нарешті кілька років тому його закрили декоративною металевою підковою. Пам’ятники Іванові Підкові також є в Черкасах і в Каневі.