Олімпійська збірна біженців в Ріо-де-Жанейро

main

31.08.2016

Олімпійська збірна біженців в Ріо-де-Жанейро

У Олімпіаді, яка проходила з 5 по 21 серпня, вперше в історії взяла участь так звана збірна біженців, яка складається з 10 спортсменів з неймовірними біографіями.

Головним тренером олімпійської збірної біженців була призначена знаменита кенійська бігунка Тегла Чепкіне Лорупе. Учасниця трьох Олімпіад, вона ніколи не ставала чемпіонкою Ігор, проте має на своєму рахунку відразу три світові рекорди – в бігу на 20, 25 і 30 кілометрів. А ще Лорупе – п’ятиразова переможниця ЧС у напівмарафоні. Тобто справжня легенда легкої атлетики!

Серед підопічних Лорупе – вихідці з Південного Судану, Сирії, Ефіопії та Демократичної Республіки Конго. Загалом, звідти, де в останні роки неспокійно. Дуже неспокійно.

Іч Пур Біль (втік з Південного Судану до Кенії) – легка атлетика, 800 м

Біль втік з Судану в 2005-му, в самий розпал громадянської війни, яка розпочалася ще в 80-х роках минулого століття і забрала життя 4 мільйонів осіб.

Протягом 10 років жив в Какуме – найбільшому таборі біженців, який нараховує майже 180 тисяч осіб. Там він тренувався, хоча для цього не було ніяких умов – ні зали, ні навіть взуття. Щоб не обпекти ноги об розпечену землю, доводилося вставати рано вранці й бігти, бігти...

Нині Біль займається бігом в столиці Кенії – Найробі, разом з чотирма іншими співвітчизниками, відібраними до збірної біженців. В офіційних змаганнях він став брати участь з 2015 року.

Юсра Мардін (втекла з Сирії до Німеччини) – плавання, 200 м вільним стилем

Виросла в Дамаску, займалася плаванням за підтримки Олімпійського комітету Сирії. У 2012 році вона навіть представляла країну на Чемпіонаті світу.

Будинок Юсри був зруйнований під час громадянської війни. Разом з сестрою Сарою вони покинули батьківщину в серпні 2015-го. Добралися до Лівану, потім до Туреччини, звідки на човні разом з іншими 16-ма біженцями перебралися в Грецію...

Човен був розрахований тільки на шістьох і посередині Егейського моря мотор заглух. Ось тут Мардін і стали в пригоді навики плавчині. Протягом чотирьох годин вона з сестрою і ще кількома товаришами по нещастю штовхала утле суденце, поки воно не причалило до берега острова Лесбос.

З Греції хоробра сирійка вирушила до Німеччини.

Йоланда Букаса Мабіка (втекла з ДР Конго до Бразилії) – дзюдо, до 70 кг

Букаву – район, в якому жила Мабіка, серйозно постраждав під час другої війни в колишньому Заїрі – нині Демократичній Республіці Конго. У розпал бойових дій майбутню учасницю Олімпіади забрали у батьків. Усе, що вона пам’ятає, – як тікала від незнайомих людей, як ті її схопили, посадили у вертоліт і доставили до дитячого будинку в Кіншасі. Там вона захопилася дзюдо.

У 2013 році побувала на чемпіонаті світу, який проходив в Ріо-де-Жанейро. Після турніру залишилася в Бразилії, щоб продовжувати тренуватися і жити в більш-менш людських умовах.

Пополе Місенга (втік з ДР Конго до Бразилії) – дзюдо, до 90 кг

Під час другої війни в Конго рідний для Місенгі район сильно постраждав від обстрілів. Його мати вбили, коли малюку було шість років. Місенга втік до тропічного лісу, але загубився там. Його знайшли лише через два тижні.

Місенга відкрив для себе дзюдо в центрі для дітей-біженців в Кіншасі. Ну а потім повторив долю Мабікі, осівши в Ріо після закінчення ЧС-2013.

Йонас Кінде (втік з Ефіопії до Люксембургу) – легка атлетика, марафон

У Ріо Кінде взяв участь в найпрестижнішому виді легкоатлетичної програми. Проте його власний марафон розпочався в 2013 році, коли він прийняв рішення втекти з Ефіопії.

Опинившись в Європі, перший час Кінде працював шофером. А тепер у нього є шанс прославитися на весь світ, як учасник Олімпіади. І, можливо, розбагатіти. Адже простий водій і в благополучному на вигляд Люксембурзі лише водій.

Рамі Аніс (втік з Сирії через Туреччину до Греції) – плавання, 100 м батерфляєм

Рамі довелося покинути неблагополучну Сирію в 2011-му. У Туреччині він тренувався в спортивному клубі «Галатасарай». Але врешті-решт сів на надувний човен і перебрався на грецький острів Самос.

Звідти доля привела Аніса до Бельгії, яка надала йому політичний притулок в 2015 році.

Пауло Амотун Локоро (втік з Південного Судану до Кенії) – легка атлетика, 1500 м

Ще кілька років тому Пауло був пастухом і нічого не знав про світ. Скільки він себе пам’ятає, на його батьківщині йшла війна. У таборі біженців у нього нарешті з’явилася мрія – стати професійним атлетом. І цій мрії судилося збутися. Вступивши до школи Тегла Лорупе, Пауло швидко освоїв техніку бігу. Хоча довгі роки не мав ані найменшого уявлення про легку атлетику.

Роуз Натіке Локоньєн (втекла з Південного Судану до Кенії) – легка атлетика, 800 м

Роуз покинула батьківщину в 10 років. «Якби мої батьки не забрали нас з братами і сестрами, то ми б померли», – згадує Локоньєн. Батьки, до речі, повернулися додому в 2008 році, коли війна стихла. А ось Роуз досі залишається в таборі. І саме з 2008-го займається в школі Лорупе.

Анжеліна Нада Лоаліт (втекла з Південного Судану до Кенії) – легка атлетика, 1500 м

Лоаліт разом з дітьми-сиротами була евакуйована з Судану в 2001 році. Тоді їй було 6 років. Відтоді вона жодного разу не зв’язувалася з батьками, не знає, чи живі вони. Знайти себе Анжеліні допомогла все та ж Лорупе (головний тренер збірної).

Джеймс Ньянг Чингієк (втік з Південного Судану до Кенії) – легка атлетика, 400 м

Чингієк родом з південносуданського міста Бентіу. У 1999 році він втратив батька, який загинув на війні. У 13 років Джеймс був змушений тікати до Кенії – інакше повстанці забрали б його у воєнне рабство.

У таборі Какума він перебуває з 2002 року. У 2014-му ООН надала йому офіційний статус біженця і мрія стати олімпійцем втілилася в реальність.