Географічна ізольованість через високогір’я допомогла киргизам зберегти свою древню культуру. Киргизстан історично перебував на перехресті кількох великих цивілізацій, як частина Великого шовкового шляху та інших комерційних і культурних маршрутів. Хоча киргизька територія здавна населялася незалежними племенами і кланами, Киргизстан періодично потрапляв під іноземне панування і досяг суверенітету тільки після розпаду Радянського Союзу в 1991 році.

Після здобуття незалежності Киргизстан був офіційно проголошений унітарною парламентською республікою. Він пережив етнічні конфлікти, бунти, економічні проблеми, перехідні уряди та політичні партійні скандали.

На даний час Киргизька Республіка політично, економічно, етноісторично перебуває між комуністичним минулим і демократичним майбутнім. Цей період класифікується як посткомуністичне суспільство.

Киргизстан, як і інші держави Центральної Азії, є місцем сходження чотирьох культурно-цивілізаційних пластів: європейського, арабо-мусульманського, перського та китайського. Ця обставина, з одного боку, створює сприятливі передумови для розвитку двосторонньої і багатосторонньої співпраці на різних напрямках, а з іншої – обумовлює необхідність проведення гнучкої та збалансованої зовнішньої політики.

Киргизстан активно розвиває дипломатичні та інші відносини з більшістю держав світу. Практичну спрямованість набуває співпраця країни з міжнародними глобальними і регіональними організаціями.

Киргизька мова належить до гілки тюркських мов кипчакської групи, вона споріднена з казахською, каракалпакською і ногайською мовами. До 1920-х років використовувався арабський алфавіт. У 1928 році був представлений і адаптований латинський алфавіт, який в 1941 році замінено на кирилицю.

За даними перепису 2009 року, 4,1 млн осіб назвали киргизьку рідною чи другою мовою і 2,5 млн – російську. Узбецька мова є третьою найпоширенішою рідною мовою.

Киргизстан є однією з двох колишніх радянських республік у Центральній Азії, які проголосили російську мову офіційною. Киргизстан став двомовною країною у вересні 1991 року.

Нині багато політиків і бізнесменів різного етнічного походження користуються російською мовою. До недавнього часу киргизька залишалася розмовною мовою вдома і рідко використовувалася під час зустрічей або інших заходів. Тим не менше, парламентські засідання сьогодні здебільшого ведуться киргизькою, з синхронним перекладом для тих, хто нею не розмовляє.

Більшість у країні становлять етнічні киргизи. Найбільші національні меншини – узбеки та росіяни. Більшість населення (64%) – мусульмани.

Українська діаспора у Киргизстані – друга за чисельністю серед країн Центральної Азії – колишніх республік СРСР. У 1989 році там проживало 108,3 тис. українців, а в 1997 році – 71, 2 тис. В основному вони мешкають в м. Бішкек (34,3 тис.), Ошській (18,4 тис.) та Іссик-Кульській (7,7 тис.) областях. Тільки 34,1% українців вважають українську мову своєю рідною і 5,9% вільно нею володіють.

Українці почали оселятися на території Киргизстану в другій половині ХІХ ст. одночасно з росіянами, відразу ж після прийняття киргизами підданства Росії в кінці 1860-х років. Масове переселення українських селян до Киргизстану починається в другій половині 1890-х років. Певний час до цього регіону спрямовується основний потік аграрних переселенців з України та Росії. У 1897 році на території Киргизстану вже нараховувалося 18,6 тис. українців. Перепис 1926 року зафіксував 64,1 тис. українців, які становили 6,5% всього населення тодішньої Киргизької АРСР, а в районах їх компактного проживання – 29% населення. Українці зосереджувалися переважно в містах – Бішкеку, Токмаку, Караколі, а також у долині річки Чу та Іссик-Кульській улоговині. 

Фактор індустріалізації збільшив частку українців – у 1939 році їх нараховувалося 137,3 тис. (9,4% населення). Через відсутність будь-яких умов для національно-культурного розвитку етнічна ідентичність українців втрачалася. Внаслідок цього частка осіб, які вважають українську мову своєю рідною, неухильно скорочувалася. Якщо в 1926 році вона становила 97,1%, то у 1959-му – вже 49,2%, а в 1989 році – 34,1%.

Протягом 1989-1997 років із Киргизстану емігрувало майже півмільйона осіб, переважно слов’янських національностей, а також німців і євреїв. Незважаючи на втрату великою частиною українців Киргизстану своїх етнічних особливостей, існує зацікавленість у відродженні української етнічної культури й мови. 52,4% українців висловили бажання, щоб їхні діти вільно володіли українською мовою, 38,2% хотіли б, щоб у їхньому населеному пункті був український дитячий садок, 41,2% схвалюють включення до шкільної програми уроків української мови, літератури, історії, народознавства. Крім того, майже половина опитаних (48,8%) висловили бажання, щоб їхні діти отримали вищу освіту в Україні. 

Концептуальні підходи для поглиблення співробітництва між Україною і Киргизькою Республікою у сфері культури формуються з урахуванням давніх традицій культурного взаємообміну, що існують між двома країнами.

На першому національному каналі виходить щотижнева радіопередача Українського товариства Киргизької Республіки (УТК) «Берегиня». Концертну діяльність здійснюють Український народний ансамбль «Барвінок», а також творчі колективи української діаспори у Киргизстані, зокрема «Зачарована пісня» (с. Петропавлівка Джайильського р-ну), «Червона калина» (с. Полтавка Джайильського р-ну).

У киргизьких вищих навчальних закладах розвиваються осередки українознавства. Зокрема це: Центр україністики Киргизько-Російського Слов’янського університету (КРСУ), де з 2001 року запроваджено вивчення української мови як другої іноземної з включенням відповідного запису до диплому, проводяться заходи з популяризації української культури; Центр вивчення української мови і культури на базі Бішкекського гуманітарного університету (БГУ), яким отримано ліцензію на проведення курсів української мови. У центрі проводяться заходи на українську тематику. 30 жовтня 2012 року у Бішкекському гуманітарному університеті пройшов тиждень української мови, присвячений 10-й річниці створення Центра з вивчення української мови та культури на базі БГУ. З цієї нагоди студенти та викладачі підготували цікаву концертну програму.

У Киргизстані також існує українське шкільництво. Плідно розвивається навчальна робота у середній школі № 48 м. Бішкек, в якій уже 11 років функціонують українські класи, та недільна школа у селі Петрівка Чуйської області. На відкритих уроках учні українських класів демонструють своє вміння декламувати вірші та виконувати пісні українською мовою.

«Берегиня» активно співпрацює з Посольством України в цій державі. Регулярно відбуваються зустрічі з активом даної громадської організації. Дипломати Посольства беруть участь у підготовці щотижневих радіопередач українською мовою. Проводяться спільні заходи, присвячені видатним і пам’ятним датам.

Посольство взяло активну участь у розробці змістової частини «Практикуму з вивчення української мови», підготовленого Бішкекським гуманітарним університетом. За сприяння спонсорів видано 300 примірників підручника. Це перший підручник, виданий у Киргизстані для тих, хто вивчає українську мову.

Визначною подією в культурному житті Киргизстану стала реалізація у вересні 2010 року спільного українсько-киргизько-американського проекту «Скіфське каміння».

У проекті взяли участь Герой України, Народна артистка України Ніна Матвієнко; відомий у Сполучених Штатах бандурист українського походження Юліан Китастий; актори американського і киргизького театрів.

Окремо варто виділити візит до Киргизстану делегації Української Всесвітньої Координаційної Ради на чолі з М.Я. Ратушним (16-18 березня 2013 року). Під час перебування делегація відвідала багато місць, пов’язаних із українством Киргизстану. Зокрема, села Петропавлівка, Петрівка, Біловодське. 17 березня того ж року у місті Кара-Балта відбувся великий святковий концерт, присвячений 20-річчю товариства «Берегиня», в якому виступили українські та киргизькі самодіяльні колективи міст Бішкека і Кара-Балти, Джаїльського, Московського, Іссик-Атинського районів Чуйської області. 

М.Я. Ратушний та керівництво Джаїлського району Чуйської області відзначили величезний внесок українців у процес державотворення нинішнього Киргизстану. Керівництвом Джаїльського району окремо було відзначено, що чотирьохтисячна українська діаспора, яка проживає у цьому районі, є гордістю та взірцем для інших етносів Киргизстану.

Проте в стосунках України та Киргизстану не усе так добре, як би хотілося. Минулого місяця Посольство України в Бішкеку направило ноту протесту на адресу МЗС Киргизстану. Лист з позначкою «дуже терміново» стосувався оголошення Держслужби міграції Киргизії про те, що 500 киргизів можуть працевлаштуватися в кримські готелі.

Зокрема, в заяві йшлося про те, що Посольство розглядає дії Держслужби міграції КР «як недружній крок, який суперечить партнерським і довірчим відносинам» між двома країнами. Також дипломати попередили, що мешканці Киргизстану, які приймуть запрошення попрацювати в Криму, ризикують бути притягнутими до відповідальності відповідно до законодавства України.

Нині українських заробітчан в Киргизстані небагато. Проте, як вважає фахівець в галузі управління людськими ресурсами Мірлан Баяманов, якщо Киргизстан хоче розвиватися успішно, то без приїжджих інтелектуалів сьогодні республіці не обійтися. «Втім, це стосується не тільки нас. Деякі країни взагалі з’явилися на світ і розвиваються тільки завдяки іммігрантам», – зазначив експерт.

Згідно із законодавством країни, іммігрантом є людина, яка в’їжджає в КР на постійне проживання. Для отримання відповідного статусу вона подає клопотання, яке розглядається не більше одного року.

Після того як прохач офіційно визнається іммігрантом, йому видається посвідка на проживання і гарантуються передбачені законодавством права і свободи. Іммігрантам, зокрема, надається право отримувати освіту, медичну допомогу, пенсії, допомоги. Вони можуть мати власність і брати участь в громадських об’єднаннях, які не ставлять перед собою політичних цілей.

Також іммігранти можуть працювати як робітники, службовці і підприємці.

Чого вони не можуть робити, так це голосувати і брати участь у виборах і референдумах, нести військову службу в рядах Збройних сил КР, займати посади в держорганах – отримання статусу іммігранта не означає автоматичного одержання громадянства Киргизстану.

Р.  Кухаренко, 

власкор газети «Міграція»