Українці в Португалії

main

30.09.2016

Українці в Португалії

Португалія традиційно вважається країною потенційних емігрантів. Однак в останню декаду ХХ ст. у ній значно зросла кількість іммігрантів. Тепер вона відома як країна, що приймає мігрантів. Як і у випадку з державами Південної Європи, це стало частиною нових міграційних тенденцій у глобальному масштабі, через які країни, що традиційно постачали робочу силу, також почали приймати іммігрантів.

Варто зазначити, що українська еміграція до Португалії стала своєрідним феноменом, оскільки ця країна ніколи не мала з Україною жодних тісних зв’язків на відміну від інших держав, вихідці з яких мешкають на нашій землі. З ними українці розвивали тісні історичні та культурні взаємовідносини.

За останні 15 років Португалія стала другим домом для тисяч українців. Вони влилися у країну настільки органічно і стали такою потужною спільнотою, що у Лісабоні легко втратити відчуття реальності – інколи справді здається, що ти в Україні.

Масово українці стали приїжджати до країни, яку називають «задвірками Європи», у 1998 році. Тоді Португалія виграла право приймати у себе Чемпіонат Європи з футболу 2004 року і потребувала робочої сили для спорудження необхідних для цього об’єктів. Виїжджати українських громадян спонукали соціально-економічні процеси в Україні, пов’язані з перехідним періодом розвитку держави. Складна економічна ситуація, передусім в її західних регіонах, де були відсутні промислові підприємства, а сільське господарство не могло задовольнити роботою усіх мешканців, значною мірою сприяла виїзду за кордон з метою пошуку нових можливостей, реалізації себе у професійному плані.

Саме тоді уряд Португалії створив сприятливі умови для заробітчан. Емігрантів, які правдами і неправдами приїжджали із країн Східної Європи з простроченими туристичними візами, або й без будь-яких документів узагалі, не депортували і не переслідували. Їм давали можливість облаштуватися та працювати.

З часом португальський уряд почав проводити так звані легалізації. Під час перших таких кампаній достатньо було принести дійсний паспорт, щоб отримати резиденцію – вид на проживання. Пізніше умови трохи змінилися – представникам наступних «поколінь» емігрантів для отримання резиденції необхідно було мати контракт на роботу. Але все одно Португалія залишається однією з найлояльніших до емігрантів країн Європи.

Більшість українців, які приїхали до Португалії, є вихідцями із західних областей України (Чернівецька, Тернопільська, Івано-Франківська, Львівська, Волинська), але є також і представники інших регіонів: Вінницької, Черкаської, Київської, Донецької, Сумської областей та Криму.

Соціальний склад української громади є різноманітним: селяни, робітники, інженери, лікарі, музиканти, колишні військові, вчителі тощо. Українські робітники, у своїй більшості, користуються підвищеним попитом на португальському ринку праці з огляду на їх високий освітній рівень та працьовитість.

Місць компактного проживання українських трудових мігрантів не існує. Громада рівномірно розподілена по всій території країни з деякою скупченістю у великих містах (Лісабон, Фару, Порту).

Українці у порівнянні з іншими іммігрантами, наприклад з колишніх португальських колоній в Африці, інтегрувалися найкраще. У Португалії навіть росіян та молдаван називають «ucranianos» (португальською мовою – «українці»).

За десятиліття в Португалії утворилося багато змішаних шлюбів. Українські жінки подобаються тутешнім чоловікам. А португальські жінки вважають українців відповідальними та хазяйновитими.

Португальці лояльні до мігрантів, хоча іноземцеві дуже важко пробитися на якийсь високий соціальний щабель. Насамперед тому, що Португалія є клановою, сімейною країною.

За офіційними даними Португальської міграційної служби, кількість іноземців в Португалії становить 417 042 осіб. Вихідці з України є однією з найбільших етнічних спільнот цієї країни, офіційно їх нараховується 44 074 особи. Наші земляки посідають друге місце за абсолютною чисельністю після громадян Бразилії (105 022) та трохи випереджають мігрантів з Кабо-Верде, які займають там третє місце (42 857).

Нова хвиля української міграції в Португалію була зафіксована в 2001 році. Вона пов’язана з поліпшенням процесу легалізації працюючих мігрантів в Португалії. У 2007-2008 роках у Португалії погіршилася ситуація у будівельній галузі, що вилилося в кризу. Було звільнено майже 100 тис. робітників, що чимало для 12-мільйонного населення. Згідно з соціальними дослідженнями, 70% українських чоловіків працювали саме в будівельному секторі. Чимало українців вимушені були виїхати на заробітки до інших країн.

У 2003 році в Португалії було прийнято новий закон про імміграцію, який, порівняно з попереднім від 1998 року, приніс багато змін. Насамперед з’явилася можливість для возз’єднання сімей. Кожен легалізований заробітчанин одержав право забрати до себе члена своєї родини. Проте масовий процес возз’єднання сімей не розпочався, оскільки українці не планували залишатися в цій далекій країні.

Українці в Португалії зарекомендували себе працелюбною нацією, не схильною до конфліктів і асоціальної поведінки, що отримало схвалення у португальському суспільстві. Пройшовши процеси легалізації та адаптації, українці почали створювати громадські організації. Процес об’єднання українських громадян в громадські організації відзначався бажанням більш ефективно захищати свої права та інтереси, вирішувати нагальні питання щодо задоволення соціально-культурних потреб, збереження своєї національної ідентичності.

Однією з найчисленніших організацій вважається Спілка українців Португалії, яку з 2003 року очолює Павло Садоха.

Діяльність Спілки включає в себе підтримку в збереженні культурної ідентичності українців, їхніх стійких взаємозв’язків у країні перебування та з країною походження.

Українці присутні і в багатонаціональних громадських структурах Португалії, які об’єднують вихідців із пострадянського простору (росіян, молдаван, білорусів). Не всі українці в Португалії ідентифікують себе з Батьківщиною, але переважна більшість є національно свідомими і патріотично налаштованими громадянами, готовими боронити Україну і на своїй землі, і за кордоном.

Підтвердженням цього є численні акції на підтримку України, які проводить Спілка за ініціативи української громади. Маючи таку активну позицію, українці Португалії долучаються до вагомого чинника міжнародної громадської підтримки України, розвивають у португальському суспільстві думку про українців як цивілізовану європейську націю, налаштовану на розвиток і позитивні зміни, що вигідно вирізняє українців серед громадян, яких за кордоном довгі роки окреслювали поняттям «вихідці з пострадянського простору».

Сьогодні характерною рисою української громади в Португалії є її економічна та політична активність. Громада стала реальною силою, яка не тільки об’єднує українців, але і дедалі активніше виявляє себе у громадському житті Португалії, відстоюючи права та інтереси співвітчизників, забезпечуючи їхні соціально-культурні запити та піклуючись про збереження національної ідентичності. Численні культурні заходи, які проводяться у Лісабоні та інших містах Португалії за ініціативою громади, характеризуються високим рівнем організованості, чіткою національно-патріотичною спрямованістю.

Португальська держава всіляко підтримує українську громаду, наприклад безкоштовно надає церкви (першу українську церкву у Лісабоні відкрив португальський священик), допомагає українським школам, яких тут близько двадцяти. Єдине, чого не має громада – повноцінної газети.

У Португалії було запроваджено Національні плани адаптації та інтеграції, за якими переселенцям забезпечується персональна підтримка, та Центри допомоги у великих містах. Юридичні, соціальні, медичні, освітні програми забезпечують багатомовні спеціалісти, покликані допомогти кожному мігрантові, який має проблеми. Усі центри діють за державний кошт. І кількість осіб, які мають можливість звернутися до них, необмежена.

Ці організації намагаються допомогти людині знайти роботу. І навіть нелегал може сміливо туди звертатися. Функція центру — допомагати, а не фіскалізувати.

Верховний комісаріат у справах імміграції та міжкультурного діалогу (ACIDI) напряму підпорядковується Кабінету Міністрів Португалії і відповідає за роботу з мігрантами. Але не тільки з тими, які приїжджають, а й із мігрантами, які від’їжджають. Фактично, спочатку ця інституція мала іншу назву і створювалась як орган, котрий мав на меті допомагати людям емігрувати. До речі, португальців більше в еміграції, ніж українців. Із 12 млн осіб 5 млн перебувають за кордоном. А в Україні – 6-7 млн на 42 млн громадян.

Лідери громадських організацій та священики церков утворили Координаційну раду при Посольстві для обговорення різних питань щодо функціонування української громади.

Визначною подією у житті португальських українців стало урочисте відкриття 23 червня 2008 року проспекту Україна (порт. Avenida da Ucr?nia) у місті Лісабоні. Ця подія збіглася з дводенним офіційним візитом Президента України до Португалії. Даний факт є знаком вдячності з боку португальського народу за розбудову українцями столиці та країни в цілому.

Офіційно Україна не визнана країною, яка перебуває у стані війни, тому отримати в Португалії статус біженця нелегко. Але українці й не поспішають це робити, адже допомога при отриманні статусу біженця становить близько 200 євро, без права працевлаштування протягом року. Виживати на ці кошти надзвичайно важко. Здебільшого це сім’ї, у яких тут є знайомі чи рідні. Приїжджають із маленькими дітьми, в основному з Донецька, Луганська, але їм важко виживати. Наприклад, молода мама не може піти працювати, і дитину не може віддати до муніципального садочка, оскільки не має легального статусу. Вартість утримання дитини у приватному садочку становитиме 300-400 євро, і це у кращому разі.

Нещодавно представники української громади Португалії їздили у зону АТО, щоб передати гуманітарну допомогу. Португальські українці активно співпрацюють з Українською всесвітньою координаційною радою та іншими громадами для організації спільними зусиллями ефективної допомоги ЗСУ.

Р. Кухаренко, власкор газети «Міграція»